Ще кілька десятиліть тому екологічні наслідки воєн здебільшого не розглядалися як глобальна проблема. Поступово людство почало усвідомлювати просту, але фундаментальну істину: знищення довкілля – це пряма загроза безпеці, здоров’ю та самому існуванню людства. Саме тому вже у другій половині ХХ століття міжнародна спільнота почала закладати основи міжнародно-правового регулювання у цій сфері. Одним із перших міжнародних кроків до визнання необхідності правового захисту довкілля стала Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище, ухвалена ООН у грудні 1976 року.

Згодом у науковому та правовому середовищі почала формуватися концепція екоциду як дій, що виходять далеко за межі звичайних екологічних правопорушень і створюють загрозу для екосистем, біосфери та безпеки людства загалом. Утім, тривалий час ця концепція залишалася переважно теоретичною. Нині ж російська агресія проти України продемонструвала світові, що екологічне руйнування може бути системним, масштабним і цілеспрямованим, і засвідчила потребу у визнанні екоциду окремим міжнародним злочином.

Про це зауважив Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час круглого столу «Справедливість для довкілля: міжнародний вимір впливу агресії росії проти України на довкілля», який об’єднав у стінах Верховного Суду суддів, представників законодавчої влади, правоохоронних органів та наукової спільноти.

Станіслав Кравченко подякував ГО «Фонд підтримки фундаментальних досліджень» за підтримку в проведенні заходу й нагадав, що сьогодні в Римському статуті Міжнародного кримінального суду закріплено чотири найтяжчі міжнародні злочини: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, злочин агресії. Система міжнародного кримінального права поки що не містить власне злочину екоциду. Водночас ст. 8 Римського статуту передбачає відповідальність за завдання широкомасштабної, довготривалої та серйозної шкоди довкіллю, але лише як частину воєнних злочинів і за дуже вузьких умов. 

У 2023 році Парламентська асамблея Ради Європи підтримала ідею кодифікації екоциду як самостійного злочину міжнародного права. Також Європейський Союз у новій Директиві 2024/1203 про кримінально-правову охорону довкілля суттєво розширює підходи до криміналізації тяжких екологічних правопорушень.

За даними Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, від початку повномасштабного вторгнення зафіксовано понад 10 тис. випадків шкоди довкіллю, спричиненої воєнними діями. Сума завданих збитків уже перевищує 6,4 трлн грн.

Йдеться, зокрема, про тисячі гектарів знищених лісів; забруднення ґрунтів і водойм; пошкодження об’єктів критичної екологічної інфраструктури; руйнування Каховської ГЕС;  загрози для ядерної безпеки, зокрема через пошкодження захисного укриття на Чорнобильській АЕС; масштабне мінне забруднення територій тощо. Крім того, близько чверті території України потенційно забруднено вибухонебезпечними предметами, а отже навіть після завершення бойових дій ці території ще тривалий час залишатимуться зоною підвищеного ризику.

У контексті національного кримінального законодавства Голова ВС пояснив, що структура екологічних кримінальних правопорушень закріплена в розд. VIII КК України «Кримінальні правопорушення проти довкілля», який містить понад двадцять складів злочинів.

«Показово, що ще у 2001 році український законодавець передбачив окрему норму, яка встановлює відповідальність за екоцид, – ст. 441 КК України. Тож Україна є однією з небагатьох держав світу, яка криміналізувала екоцид і зарахувала його до категорії злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку», – акцентував Станіслав Кравченко й додав, що ключовими ознаками злочину екоциду є саме масштабність наслідків та умисний характер цих дій. Важливо й те, що для кваліфікації екоциду достатньо не лише фактичного настання екологічної катастрофи, а й створення реальної загрози її виникнення.

Національна правнича система сьогодні фактично опинилася в ситуації необхідності формування нової юридичної практики та пошуку відповідей на безпрецедентні запитання.

Перше з них – «Як оцінити шкоду довкіллю?». Ідеться не лише про економічні збитки, а й про втрату біорізноманіття, деградацію екосистем, довгострокові ризики для здоров’я населення, наслідки для майбутніх поколінь.

Друге, не менш важливе, запитання – «Як довести злочин екоциду?». Необхідно встановити причинно-наслідковий зв’язок, масштаб шкоди, форму вини, наявність умислу, усвідомлення небезпечних наслідків.

Третє запитання є актуальним для розгляду не лише злочинів екоциду, а й загалом воєнних злочинів, воно стосується визначення доказів допустимими і достатніми. «Наша основна мета зараз – збір доказової бази та фіксація злочинів, пов’язаних із війною. Що якіснішою буде доказова база, то ймовірніше, що країна-агресор отримає справедливе покарання», – переконаний Голова ВС.

Четверте запитання – «Як кваліфікувати такі діяння?». Слід враховувати, що відповідні дії можуть одночасно містити ознаки воєнного злочину, терористичного акту, злочину проти довкілля і, потенційно, екоциду.

Найважливіше – питання щодо відповідальності. У цьому контексті особливого значення набувають міжнародне співробітництво та розроблення механізмів міжнародної компенсації збитків.

На завершення Станіслав Кравченко вказав, що сьогодні право не просто реагує на події – воно трансформується під їхнім впливом. І питання, яке стоїть перед нами, значно ширше, ніж кваліфікація окремих злочинів, адже йдеться про те, чи буде гарантована справедливість не лише для людей, а й для планети загалом. У цьому контексті Україна вже зараз відіграє помітну роль у формуванні сучасних підходів до криміналізації екоциду, демонструючи готовність бути частиною глобальної правової еволюції у сфері захисту довкілля.

На першій сесії заходу «Виклики кваліфікації і розслідування та судового розгляду воєнних злочинів проти довкілля», яку модерувала експертка ГО «Фонд фундаментальних досліджень» Наталія Хендель, керівник Спеціалізованої екологічної прокуратури Офісу Генерального прокурора Борис Індиченко виступив на тему «Огляд стану кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів проти довкілля».

Він відзначив, що Україна – перша країна у світі, яка розслідує такі злочини безпосередньо під час активних бойових дій, застосовуючи міждисциплінарний підхід і поєднуючи норми міжнародного гуманітарного права з природничими науками.

Станом на кінець квітня 2026 року прокуратура здійснює процесуальне керівництво у 275 кримінальних провадженнях щодо майже 500 епізодів за ст. 438 КК України «Воєнні злочини». Основні напрямки шкоди: удари по цивільній та критичній інфраструктурі (56 %), знищення природних багатств (32 %), а також загрози техногенного характеру – обстріли дамб, АЕС та ядерних об'єктів.

Окремо розслідуються 11 проваджень за ст. 441 КК України «Екоцид», два з яких – щодо обстрілів ядерної установки Харківського фізико-технічного інституту та підриву дамби Оскільського водосховища – уже скеровано до суду. Судові вироки ухвалено у справах про підрив Північнокримського каналу та розграбування заповідника «Асканія-Нова».

Суддя Верховного Суду у Касаційному господарському суді Ганна Вронська розповіла про види та методики оцінки шкоди довкіллю. Вона акцентувала, що треба говорити не лише про покарання винних осіб, але й про відшкодування шкоди, завданої довкіллю.

Доповідачка зазначила, що в основі правового регулювання захисту довкілля лежать два концептуальні підходи:

• екоцентричний, за яким довкілля має самостійну цінність і захищається незалежно від впливу на людину;
• антропоцентричний, за яким природа охороняється передусім тому, що від неї залежать люди.

Обидва підходи відображені в Додатковому протоколі до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року. Так, ст. 35 документа захищає довкілля як таке, а ст. 55 – крізь призму здоров'я та виживання людей.

Ганна Вронська розкрила різні виміри екологічної шкоди. За характером вона може бути прямою та непрямою, причому непряма шкода нерідко проявляється із значним запізненням. Особливу увагу суддя приділила кумулятивній шкоді, коли поєднання кількох окремих впливів (забруднення ґрунтів, водойм, знищення лісів) створює якісно новий рівень загрози.

За тривалістю шкода поділяється на короткострокову, середньострокову та довгострокову. У контексті норм міжнародного гуманітарного права саме довгострокові наслідки є визначальними. Окремо йшлося про транскордонний вимір: довкілля не має адміністративних кордонів, а тому шкода, завдана в Україні, неминуче впливає на сусідні країни.

Крім того, суддя відзначила надзвичайно високий поріг для визнання шкоди. Норми міжнародного гуманітарного права передбачають, що шкода має бути «широкомасштабною, довгостроковою та серйозною». Як приклад вона навела підпал нафтових свердловин Іраком під час відступу з Кувейту та застосування американськими військами хімічної речовини Agent Orange у В'єтнамі. Обидва випадки демонструють відтерміновані, кумулятивні наслідки, які виходили далеко за межі початкової зони ураження і завдавали шкоди здоров'ю людей роками після подій.

Крім того, Ганна Вронська звернула увагу, що в Україні досі немає єдиної комплексної методики оцінки шкоди довкіллю внаслідок воєнних дій. Наявні методики є точковими – охоплюють або водойми, або ґрунти, або повітря окремо. Тому суддя закликала слідчі органи, прокуратуру, СБУ й суди спільно напрацьовувати критерії доведення широкомасштабної, серйозної та довгострокової шкоди для успішного притягнення держави-агресора до відповідальності на міжнародному рівні.

Доцент кафедри міжнародного права Навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Захар Тропін виступив на тему «Особливості міжнародно-правової кваліфікації підриву греблі Каховської ГЕС».

Він зазначив, що зараз наслідки катастрофи неможливо точно оцінити, але орієнтовно пряма шкода оцінюється приблизно у 2 млрд дол, непряма – близько 14 млрд дол.

Доповідач структурував міжнародно-правову відповідальність за трьома блоками: порушення росією норм міжнародного гуманітарного права, обов'язок відшкодування завданої шкоди та індивідуальна кримінальна відповідальність, яка на міжнародному рівні може бути реалізована виключно через МКС.

Стосовно юрисдикції МКС науковець зазначив, що темпоральний і територіальний критерії дотримуються беззаперечно. Складнішим є питання комплементарності. Оскільки в Україні вже відкрито кримінальні провадження за статтями 438 і 441 КК України, МКС не може автоматично перебрати справу, проте окремі провадження щодо конкретних осіб можуть бути передані до суду за відповідною домовленістю. Критерій серйозності діяння, на думку доповідача, є очевидним з огляду на масштаб екологічних наслідків.

За ст. 8 Римського статуту (воєнні злочини) Захар Тропін окреслив чотири можливі варіанти кваліфікації, зокрема навмисне знищення цивільних об'єктів і завдання широкомасштабної шкоди довкіллю, що є явно надмірною порівняно з військовою перевагою. Водночас він наголосив, що остаточна кваліфікація залежатиме від встановлення умислу та вирішення принципового питання: чи вважати греблю ГЕС цивільним об'єктом. Кваліфікація за статтями про геноцид і злочини проти людяності поки що є передчасною через недостатність доказової бази.

Про особливості кваліфікації воєнних злочинів щодо привласнення природних ресурсів розповіла правова радниця Global Rights Compliance Наталія Павлович. Вона зазначила, що тема видобутку корисних копалин є пріоритетною для організації. Зараз проєкт працює над мапуванням захоплених родовищ на окупованих територіях та відстеженням логістичних ланцюжків: від моменту розграбування надр до пунктів призначення цих ресурсів.

Спікерка представила ключові виклики й тенденції російської політики щодо експлуатації українських надр. Агресор не приховує намірів щодо захоплення українських ресурсів. В Енергетичній стратегії рф до 2050 року прямо зазначено необхідність заповнення дефіциту стратегічної сировини для російської економіки. До цього переліку включено літій і марганець, поклади яких зосереджені в Україні. Стратегія передбачає проведення геологічної розвідки на окупованих територіях для подальшої промислової експлуатації. Це свідчить про відкриту політику привласнення.

У межах досліджень з’ясовано, що відбувається тотальне заміщення українського законодавства російським у сфері надрокористування. Це пряме порушення міжнародного гуманітарного права, яке суворо обмежує повноваження окупаційної держави. Російська федерація поділяє українські родовища на «місцеві» та «федеральні», впроваджуючи власні процедури ліцензування. Тобто, як зазначила Наталія Павлович, росія привласнює право власності на ресурси. Такі дії теж є грубим порушенням норм міжнародного гуманітарного права.

Також  за допомогою OSINT-спеціалістів організація досліджує ланцюжки поставок. Головне питання – куди спрямовується прибуток від продажу ресурсів і чи йде він на фінансування збройної агресії.

Ще одне важливе питання – виснаження родовищ. Інтенсивна експлуатація призводить до того, що після деокупації Україна може отримати повністю виснажені родовища. Крім того, масове закриття та затоплення шахт на Донеччині й Луганщині загрожує катастрофічними екологічними наслідками.

Підсумовуючи, спікерка наголосила, що привласнення природних ресурсів на окупованих територіях – це не поодиноке мародерство окремих компаній, а системна державна політика рф. Вона поєднує законодавчу анексію, інституційне підпорядкування та пряме спрямування доходів до російського бюджету.

Старший науковий співробітник відділу дослідження проблем кримінального процесу та судоустрою Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України Микола Пашковський виступив з доповіддю на тему «Корпоративна відповідальність та універсальна юрисдикція: уроки справи Lundin Energy для переслідування пособників екологічних воєнних злочинів в Україні (у контексті пріоритезації розслідувань)».

Справа шведської компанії Lundin Energy, як зазначив спікер, є унікальним прецедентом. Її аналіз важливий для української правової системи. Вона висвітлює складні аспекти притягнення до відповідальності керівників мультинаціональних корпорацій за причетність до воєнних злочинів.

За обставинами справи компанія Lundin Energy в 1997 році уклала угоду з урядом Судану про розвідку нафти в «Блоці 5А» (територія Південного Судану). Оскільки регіон не контролювався урядом і був охоплений неміжнародним збройним конфліктом, керівництво компанії наполягало на створенні умов для здійснення господарської діяльності. Це спровокувало серію жорстоких воєнних операцій суданської армії. У 2016 році керівництву корпорації було оголошено про підозру. Судовий розгляд, що розпочався у 2023 році, триває й досі. Очікується, що остаточний вирок у справі буде ухвалено в другій половині 2026 року.

За словами доповідача, ця справа примітна з кількох причин. По-перше, керівництво організації притягують до відповідальності за підбурювання та пособництво у вчиненні воєнних злочинів. По-друге, сторона обвинувачення кваліфікує суб'єктивну сторону злочину (mens rea) не як прямий умисел, а як непрямий – тобто байдуже ставлення до наслідків підбурювання чи пособництва. Така правова конструкція є допустимою згідно з кримінальним законодавством Швеції і перебуває на стадії судового розгляду.

Доказова база в цій справі ґрунтується на документальних матеріалах та показаннях свідків. Зокрема, до документальних доказів належать дані з відкритих джерел, супутникові знімки, а також висновки експертиз із дистанційного зондування території. Свідчення надали потерпілі й колишні співробітники компанії Lundin Energy. Специфікою справи став значний часовий проміжок: з моменту вчинення злочину до судового розгляду минуло понад 20 років.

Питання доказування воєнних злочинів, які спричинили шкоду природному середовищу, висвітлила суддя Голосіївського районного суду міста Києва Ольга Вдовиченко.

Спікерка зазначила, що процес доказування розпочинається з ретельної фіксації обставин події:

• встановлення точного місця, часу та виду збройного конфлікту;
• розмежування військових і цивільних об'єктів;
• аналізу того, відбувався напад під час активних боїв чи на вже окупованій території, тощо.

Основним інструментом є огляд місця події (за умови безпечного доступу) із залученням відповідних спеціалістів та використанням засобів технічної фіксації. Доказова база також охоплює:

• показання цивільних осіб, потерпілих і військовослужбовців ЗСУ, які перебували поблизу об'єкта;
• дані профільних органів про стан довкілля до та після вчинення злочину;
• інформація про втрати рослинного, тваринного і водного фондів;
• результати аерозйомки та супутникові дані.

Ключове значення мають висновки комплексних комісійних експертиз (інженерно-екологічних та безпеки життєдіяльності). Оцінка шкоди, як зазначила суддя, має відповідати міжнародним стандартам за критеріями: масштабність, тривалість і серйозність наслідків.

Також важливим питанням є ідентифікація суб’єктів злочину: як безпосередніх виконавців, так і осіб, що віддали наказ (у межах концепції командної відповідальності). При цьому процес доведення причетності російських військовослужбовців до воєнних злочинів суттєво ускладнюється окупацією територій та активними бойовими діями. Неможливість доступу до місць подій перешкоджає невідкладному документуванню та відбору проб (води, ґрунту тощо), що негативно впливає на формування доказової бази щодо забруднення довкілля та руйнування інфраструктури.

Крім того, ключовим є збір інформації від розвідувальних і правоохоронних органів, відповідальних за територію, де сталася подія. Важливе значення мають свідчення командирів підрозділів та військовослужбовців ЗСУ, які виконували завдання на опорних пунктах поблизу об'єкта.

Насамкінець спікерка зазначила, що для формування доказової бази необхідно встановити причинно-наслідковий зв'язок, проаналізувати суб’єктивну сторону та оцінити пропорційність. Цей процес охоплює колосальний масив інформації, що потребує ґрунтовного аналізу, сказала суддя.

Завершуючи дискусію, керівник департаменту розслідувань Truth Hounds Богдан Косохатько розповів про використання OSINT-технологій у розслідуванні воєнних злочинів проти довкілля. Він зазначив, що відкриті джерела сьогодні є важливим інструментом документування екологічної шкоди, встановлення обставин її спричинення та ідентифікації причетних осіб навіть за умов обмеженого доступу до місць подій.

Спікер пояснив, що в контексті екологічних злочинів OSINT охоплює використання супутникових даних, відкритих реєстрів, митних баз, метеорологічних, сейсмічних та атмосферних спостережень. Такі інструменти дають змогу фіксувати масштаби підтоплень, площі знищених лісів, обсяги викидів забруднювальних речовин та інші наслідки воєнних дій.

Богдан Косохатько наголосив, що за допомогою OSINT-методів можна простежити причинно-наслідковий зв’язок між конкретними діями та екологічними наслідками. Ідеться, зокрема, про геолокацію ударів, кратерний аналіз, визначення напрямків обстрілів, встановлення підрозділів, які перебували на певних територіях, а також ідентифікацію осіб, причетних до злочинів, і подальше відстеження реалізації незаконно привласнених природних ресурсів.

Доповідач звернув увагу на роль супутникових сервісів, зокрема європейської програми Copernicus, а також компаній Planet і Maxar Technologies, які дають змогу отримувати знімки конкретних територій у визначений час. Також він згадав сервіси NASA, що допомагають ідентифікувати місця загорянь, зокрема лісових пожеж, вибухів і підпалів нафтосховищ.

Спікер зупинився на використанні сейсмічних даних у розслідуваннях. Як приклад він навів дослідження підриву греблі Каховської ГЕС, під час якого сейсмічні датчики зафіксували точний час вибуху, а аналіз вибухової хвилі дозволив зробити висновки щодо його характеру та ймовірності здійснення зсередини споруди.

На завершення Богдан Косохатько навів міжнародні приклади використання OSINT у документуванні екологічних злочинів, зокрема фіксацію підпалів нафтових свердловин в Іраку у 2016 році. Він підкреслив, що хоча OSINT не завжди може бути єдиним джерелом доказів, у поєднанні з іншими матеріалами такі дані суттєво посилюють доказову базу у кримінальних провадженнях.

Під час другої сесії круглого столу під модеруванням Миколи Пашковського суддя ВП ВС Віталій Уркевич розповів про формування міжнародного компенсаційного механізму для відшкодування збитків, завданих довкіллю внаслідок російської агресії.

Спікер зазначив, що війна рф проти України спричинила масштабну екологічну шкоду, а тому одне з ключових завдань юридичної спільноти – створити дієвий механізм притягнення держави-агресора до відповідальності, зокрема фінансової.

Віталій Уркевич звернув увагу на практику розгляду українськими судами позовів до рф, пов’язаних, зокрема, з експропріацією природних ресурсів і відшкодуванням шкоди через втрату доступу до них. Суддя нагадав, що одним із перших викликів у таких справах стало питання судового імунітету держави-агресора. Водночас Верховний Суд сформував підхід, відповідно до якого українські суди можуть ігнорувати юрисдикційний імунітет держави-агресора, з огляду на вчинювані нею грубі порушення прав людини.

За словами спікера, на сьогодні суди України вже ухвалили понад 1500 рішень щодо стягнення шкоди з держави-агресора. Разом із тим він акцентував на складнощах виконання таких рішень, а також на процесуальних проблемах, пов’язаних з розглядом таких справ.

Окремо спікер зупинився на міжнародному механізмі відшкодування шкоди. Він зазначив, що 14 листопада 2022 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила Резолюцію A/RES/ES-11/5 «Сприяння здійсненню правового захисту і забезпечення відшкодування шкоди у зв’язку з агресією проти України», якою визнала необхідність створення міжнародного механізму компенсації збитків. У розвиток цієї ініціативи 12 травня 2023 року Рада Європи заснувала Реєстр збитків, завданих агресією рф проти України (RD4U).

Серед категорій заяв, які можуть подаватися до Реєстру державою Україна, передбачені заяви щодо шкоди навколишньому середовищу і природним ресурсам, зокрема щодо екологічної шкоди та привласнення природних ресурсів. Реєстр є першим етапом міжнародного компенсаційного механізму, а надалі функції розгляду заяв і визначення компенсацій має виконувати Міжнародна компенсаційна комісія для України.

Суддя також звернувся до міжнародного досвіду функціонування Компенсаційної комісії ООН (UNCC), створеної після війни Іраку проти Кувейту. За його словами, саме цей механізм став одним із перших міжнародних прецедентів відшкодування екологічної шкоди, завданої війною. Спікер зазначив, що діяльність UNCC підтвердила можливість компенсації збитків, спричинених довкіллю, а її досвід може бути корисним для формування сучасного міжнародного механізму компенсації для України.

Як наголосила експертка ГО «Фонд фундаментальних досліджень» Наталія Хендель, спроби міжнародної криміналізації екоциду тривають понад 50 років, починаючи з оцінки шкоди довкіллю під час війни у В'єтнамі. Історично розглядалися різні опції впровадження відповідальності за масштабну екологічну шкоду: від ідеї перегляду змісту Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього у 1980-х роках до спроб включення екоциду до Римського статуту як окремого злочину, пов'язаного зі злочинами проти людяності або воєнними злочинами.

Сучасна політика Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду на 2024–2025 роки щодо переслідування за злочини проти навколишнього середовища не передбачає запровадження нового складу злочину. Натомість акцент робиться на тлумаченні наявних у Римському статуті складів злочинів. Кваліфікація екологічних злочинів у межах юрисдикції МКС вимагатиме доведення елементів уже закріплених правопорушень, із застосуванням людиноцентричного підходу при побудові стратегії обвинувачення.

Нині триває підготовка до організації регіональних консультацій для держав-учасниць Римського статуту з метою формування національної практики переслідування воєнних злочинів із фокусом на екологічну шкоду. Паралельно відбувається четвертий раунд глобальних консультацій під егідою Міжнародного комітету Червоного Хреста щодо дотримання норм міжнародного гуманітарного права. Ключовим питанням дискусії залишається позиція держав щодо визначення військової цілі та розширення переліку об'єктів подвійного призначення, фінальний документ щодо яких очікується у другій половині 2026 року.

Суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Світлана Яковлєва зосередилася на суб’єктивній стороні екоциду за КК України. Вона зауважила, що при кваліфікації шкоди, завданої довкіллю внаслідок збройної агресії, ключове значення має встановлення суб'єктивної сторони складу екоциду. Незважаючи на те, що конструкція ст. 441 КК України прямо не деталізує форму вини, судова та наукова практика визначають, що екоцид характеризується виключно прямим умислом. Особа, яка вчиняє такі дії, повинна усвідомлювати їх суспільно небезпечний характер і свідомо бажати настання наслідків у вигляді екологічної катастрофи.

У цьому полягає фундаментальна відмінність екоциду від інших кримінальних правопорушень проти довкілля, які можуть бути вчинені як з непрямим умислом, так і з необережністю. Якщо масове знищення флори та фауни чи отруєння атмосфери є наслідком військових дій, де основною ціллю було знищення інфраструктури чи живої сили, ставлення винної особи до екологічних наслідків не містить прямого умислу. У таких випадках довкілля виступає побічним об'єктом посягання, що унеможливлює кваліфікацію діяння як екоциду.

Для успішного судового розгляду справ за ст. 441 КК України сторона обвинувачення має беззаперечно довести наявність умисного бажання особи вчинити дії, спрямовані саме на руйнування природного середовища. Будь-яке необережне ставлення до екологічних наслідків виключає застосування норми про екоцид, вимагаючи перекваліфікації дій за іншими статтями Кодексу.

Начальник організаційно-аналітичного відділу Спеціалізованої екологічної прокуратури Віктор Чечерський звернув увагу, що аналіз правозастосовної практики свідчить про незначну кількість справ щодо екоциду: у Єдиному реєстрі досудових розслідувань зафіксовано близько 50 фактів, за якими було відкрито 40 кримінальних проваджень, більшість з яких зараз закрита. Масштабність збитків не є єдиною підставою для інкримінування цієї статті. Наприклад, колосальні збитки від пожежі на нафтобазі «БРСМ-Нафта» або наслідки аварії на Чорнобильській АЕС не утворюють складу екоциду, оскільки в їх основі лежить необережність, а не прямий умисел.

Дискусійним залишається питання кваліфікації підриву греблі Каховської ГЕС. Попри катастрофічні екологічні наслідки у цій справі простежується складовий умисел, спрямований насамперед на політичний шантаж України та міжнародної спільноти, що ускладнює доведення виключно екологічного спрямування умислу. Позиція Спеціалізованої екологічної прокуратури полягає в тому, що екоцид – це свідоме діяння, спрямоване проти встановлених цивілізацією правил екологічної безпеки, і він не може бути вчинений з необережності.

З погляду об'єктивної сторони правоохоронні органи розглядають екоцид як злочин із формально-матеріальним складом, момент закінчення якого пов'язується з настанням екологічної катастрофи або створенням загрози її настання. Важливо зазначити, що діяння може виражатися не лише в активних діях, але й у кримінальній бездіяльності – наприклад, в умисному невідкритті шлюзів під час паводку, що невідворотно призводить до руйнації дамби.

Тему «Удосконалення кримінальної відповідальності за воєнні злочини проти довкілля та екоцид» висвітлили начальник організаційно-методичного управління організаційно-методичного та аналітичного забезпечення Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора Станіслав Петренко і голова ГО «Фонд підтримки фундаментальних досліджень» Тимур Короткий.

Практика розслідування злочинів під час більш ніж 10-річного збройного конфлікту виявила недоліки національного законодавства, зокрема ст. 438 КК України, зазначили спікери. Оскільки ця норма є бланкетною і прямо не містить згадок про довкілля, правоохоронці змушені спиратися виключно на норми міжнародного гуманітарного права та Римського статуту. Для вирішення цієї проблеми розроблено законодавчі зміни, якими пропоновано розділити ст. 438 КК України на п'ять окремих статей відповідно до злочинів, визнаних міжнародним правом.

У запропонованих змінах термін «довкілля» інтегрується безпосередньо в текст кримінального закону. Заподіяння шкоди природному середовищу під час збройного конфлікту виділяється як кваліфікуюча ознака воєнних злочинів та відокремлюється від непропорційних нападів на військові цілі. Така гармонізація національного законодавства з Римським статутом і каталогізація воєнних злочинів, на думку доповідачів, дасть змогу суттєво покращити ефективність кримінального переслідування.

Водночас реформування потребує і ст. 441 КК України. Зараз диспозиція статті характеризується правовою невизначеністю, зокрема щодо тлумачення категорії «екологічна катастрофа». Експерти пропонують кілька шляхів удосконалення: запровадження примітки до статті з визначенням екологічної катастрофи або зміну самої диспозиції з прямим закріпленням критеріїв масштабної шкоди довкіллю. Такі кроки не лише вирішать проблеми національної кваліфікації, але й посилять вплив України на формування міжнародного права щодо криміналізації екоциду на глобальному рівні.

Верховний Суд